Історія кафедри

Кафедра фармакології була заснована в 1918 році професором І.В. Головінським, який був вихованцем кафедри нормальної фізіології  Імператорського Московського університету. Головінський В. І. був був учнем професора С. І. Червінського, який очолював кафедру фармакології, рецептури, токсикології і вчення про мінеральні води цього університету. Фрагменти експериментальних досліджень він виконував у дослідницьких установах Геттінгенського і Тюбінского інститутів. Відомо, що І. В. Головінський успішно вивчав ефекти холіну, дію іонів кальцію та магнію на газообмін у собак, а також вплив алкілованих ксантинів на зміни механічних властивостей м'яза у стані спокою та скорочення.   Дисертацію на тему: «До питання про порівняльну дію різних похідних пурину на тваринний організм» захистив у 1918 р. у Військово-медичній академії. Офіційними опонентами були такі відомі вчені як Н. П. Кравков, Л. Ф. Ільїн, Л. А. Орбелі. Професор І.В.Головінський керував кафедрою до 1920 р. 

 З 1920 по 1930 рр. кафедру фармакології очолював учень професора І-го Московського медінституту В.А.Тихомирова - професор Н.А. Струєв. Основною науковою тематикою цього вченого було дослідження механізмів інтоксикації при захворюваннях сибіркою. Н.А. Струєв був досвідченим фармакогностіком, фармакологом і терапевтом.  Н.А. Струєв був добрим фармакогностиком, фармакологом і терапевтом. Ним було написано 36 наукових робіт. Кафедра фармакології у 20-х роках знаходилась у приміщенні Алексіївського госпіталю на вул. Севастопольській, а на початку 1930 р.  була переведена на Жовтневу площу 2, де займала 2 кімнати. Крім завідуючого, до штату кафедри входило 2 асистенти і один техробітник.

У 1930 р.  після смерті професора Н.А. Струєва, кафедрою тимчасово, по сумісництву, керував проф. Л.М.Чапкевич, що викладав курс пропедевтики внутрішніх хвороб. 

З 1931 по 1941 рр. кафедру очолював професор Георгій Олексійович Петровський, учень професора Київського медичного інституту А.І. Черкеса, який проявив себе енергійним організатором, талановитим вченим і педагогом. Науковим напрямком Г.А. Петровського було дослідження фармакології жовчовиділення. На кафедрі проводилася інтенсивна експериментальна робота, виконувалися кандидатські дисертації (Я.А. Науменко, Т.І. Батуренко, А.Г.Кравченко). Проводили експериментальні дослідження співробітники клінік Дніпропетровського медичного інституту та інших місць (Л.Т.Златін, І.Я.Ольхович, Л.Е.Гуртовий, А.М.Криштал, С.І.Равікович, Н.В.Мартинова, Г.Л.Канівській, Я.Р.Фланчик). Всього захищено 12 кандидатських і 2 докторські дисертації. Штат кафедри збільшився до 17 одиниць і складався, крім завідуючого, з 2-х доцентів, 4-х асистентів, 2-х старших лаборантів, лаборанта, 3-х аспірантів, 2-х препараторів та 2-х техробітників. На кафедрі в цей час працювали також І.А. Коповой, А.Ф. Платонова-Петровська, Н.Г. Северін, К.С. Боярська, І.Б. Краснова, А.М. Бондаренко, О.Я. Науменко.

Суттєві зміни у педагогічну та науково-дослідну роботу кафедри та всього медичного інституту, внесли події повязані з Другою світовою війною. З листопада 1943 року, після звільнення Дніпропетровська, кафедра фармакології відновила свою роботу.

Науковим напрямком Ю.О. Петровського було дослідження фармакології жовчовиділення. На кафедрі проводилась інтенсивна експериментальна робота, виконувались кандидатські дисертації. Проводили експериментальні дослідження співробітники клінік Дніпропетровського медичного інституту та інших міст (Л.Т.Златін, І.Я.Ольхович, Л.Е.Гуртовий, А.М.Криштал, С.І.Равікович, Н.В.Мартинова, Г.Л.Канівській, Я.Р.Фланчик). Всього було захищено 12 кандидатських і 2 докторські дисертації. Штат кафедри збільшився до 17 одиниць і складався, крім завідуючого, з 2-х доцентів, 4-х асистентів, 2-х старших лаборантів, лаборанта, 3-х аспірантів, 2-х препараторів та 2-х техробітників. На кафедрі у той час працювали також І.А. Коповой, А.Ф. Платонова-Петровська, Н.Г. Северін, К.С. Боярська, І.Б. Краснова, А.М. Бондаренко, О.Я. Науменко.

З травня 1944 року по червень 1979 року кафедру очолював професор Григорій Овсійович Батрак, який після закінчення інституту працював аспірантом, асистентом, потім доцентом кафедри патологічної фізіології під керівництвом професора Ф.М. Бріккер. З 1940 по 1941 рр. він виконував обов'язки професора кафедри патологічної фізіології Львівського медичного інституту. У 1943 році він захистив у Москві докторську дисертацію, присвячену виявленню центральних механізмів дії адреналіну. За час керівництва кафедрою професор Г.О. Батрак (з 1966 р. заслужений діяч науки УРСР) організував велику наукову школу. Основні положення наукової концепції Г.О. Батрака, які він прищеплював своїм учням, на лекціях студентам, а також у друкованих працях, можна сформулювати наступним чином:

Коло наукових інтересів Г.О. Батрака, як фармаколога, вельми широке. Його цікавили, зокрема, механізм гальмування рефлекторної діяльності ЦНС під впливом наркотиків, снодійних та седативних засобів, можливість підвищення витривалості організму як по відношенню до самого наркотику, так і по відношенню до травми, пов'язаної з оперативним втручанням. Він глибоко цікавився механізмом аналгезії взагалі і механізмом дії морфіну зокрема, приділяв велику увагу релаксантам, механізму дії серцевих глікозидів, проблемі хіміотерапії. По ряду з цих питань їм висунуті оригінальні концепції, які вимагали експериментального обґрунтування, що породило ряд цікавих досліджень і узагальнень. В результаті досліджень, проведених колективом кафедри фармакології під керівництвом Г.О. Батрака, були створені наукові передумови для постановки проблеми по спрямованій стабілізації великих півкуль головного мозку в умовах наркозу з метою підвищення витривалості організму по відношенню до наркотиків і операційної травми. Дані з цього питання узагальнені в монографії Г.О. Батрака («Біль, шок, наркоз», Київ, 1965).

В інтерпретації експериментальних даних Г.О. Батрак спирався на ідеї російських фізіологів Н.Є. Введенського і А.А. Ухтомського. Г.О. Батраку належить оригінальна системна концепція механізму наркозу. Він висловив гіпотезу про першочергове гальмування підкоркових відділів мозку при наркозі, коли ще всі вважали основною дією загальних анестетиків саме вплив на коркові структури. Смілива гіпотеза Г.О. Батрака не зустріла підтримки в колах головних фармакологів того часу і вимагала постійних експериментальних доказів. Тільки після успіху матеріалів про роль ретикулярної формації до роботи колективу кафедри почали ставитися з розумінням. Можливо, саме необхідність захисту своїх теоретичних положень створювала сприятливу атмосферу для роботи вчених і групування школи.

Під керівництвом професора Г.О. Батрака були підготовлені 41 кандидат і 12 докторів медичних і біологічних наук. Його перу належать 230 наукових робіт, в тому числі 7 монографій, 3 винаходи. Значна кількість робіт присвячено питанням виховання майбутніх лікарів, навчальним посібникам. Г.О. Батрак був редактором підручника для вищих медичних закладів, підготовленого професорами-фармакологами України.

Серед учнів професора Г.О. Батрака - П.І. Сябро, надалі завідувач кафедри нормальної фізіології ДМІ, В.І. Ліненко - очолював кафедру фармакології в Запоріжжі, К.В. Попова - завідувач кафедри внутрішніх хвороб ДМІ, І.Т. Фурс - завідувач кафедри внутрішніх хвороб Запорізького медичного інституту, О.В. Люлько - завідувач кафедри урології ДМІ, Е.М. Янковська, М.А. Гутін, О.Г. Доронін, С.Я. Дубіч, В.К. Бондар, О.Т. Зленко, П.О. Неруш, О.К. Ярош, А.І. Кущинська, Г.Г. Колесніченко.

З 1954 по 1977 р. на кафедрі працював один з найбільш відданих учнів професора Г. О. Батрака - С. І. Хрустальов, який багато часу присвятив експериментальному вивченню проблеми наркозу, виявив зв'язок між еволюційним «віком» різноманітних структур головного мозку та їх чутливістю до наркозних засобів. Його кандидатська дисертація була присвячена вивченню нейротропних аспектів дії лікарської рослини Pulsatilla nigricans. В докторській дисертації 1966 р.  С.І. Хрустальов досліджував механізм дії одного з поширених у той час міорелаксантів – диплацина. Він встановив залежність гальмування міоневральних синапсів від еволюційного їх розвитку, онтогенетичних властивостей, загального стану організму. С. І.Хрустальов присвятив багато зусиль при експериментальному вивченні проблеми наркозу. Він виявив зв’язок між еволюційним “віком” різноманітних структур головного мозку і їх чутливістю до наркозних засобів. С.І. Хрустальов був талановитим педагогом та організатором. Він ввів на кафедрі різні методи нейронального аналізу. Ним надруковано біля 90 наукових робіт, в тому числі 2 винаходи, одна монографія, 12 учбових посібників. Він співавтор підручника по фармакології для вищих медичних закладів.

З 1979 по 1987 р. завідувачем кафедри був професор В.О. Крауз, вихованець Ленінградської наукової школи академіка С.В. Анічкова. Науковий напрямок його роботи - вивчення діяльності мозкових структур та фармакологія пам'яті. Колективом кафедри розроблялася наукова тематика, присвячена пошуку фармакологічних шляхів корекції адаптивних функцій організму в умовах експериментальних станів. Як головний показник адаптивної функції розглядалася пам'ять - як здатність фіксації і відтворення енграм різних моделей поведінки, спрямованих на збереження гомеостазу. Новим аспектом цієї проблеми стало вивчення медіаторних засобів, які визначали стан проведення нервових імпульсів в синаптичних утвореннях ЦНС. Були застосовані нові методичні прийоми: хронічні електрофізіологічні експерименти на кролях, ситуаційні умовні рефлекси на собаках, умовні рефлекси активного і пасивного уникнення на щурах. Беручи до уваги заслуги кафедри в розробці проблеми кафедри, в 1983 році на її базі було проведено Всесоюзну нараду проблемної комісії АМН СРСР «Сучасні методичні підходи до експериментального вивчення фармакологічної корекції порушень пам'яті». Під керівництвом В.А. Крауза було виконано 5 кандидатських дисертацій: асистентами Н.В. Хомяк і О.А. Дроздовим і співробітниками інших кафедр та практичними лікарями (Ю.В. Божко, Н.Г. Вишневська). були заплановані 3 докторські дисертації. Ним опубліковано понад 100 наукових робіт, у тому числі 2 монографії. У 1987 році професор В.А. Крауз повернувся до Ленінграду, де сформувалося його наукове кредо і де він працює зараз професором кафедри фармакології фармацевтичного інституту.

З 1987 по 1990 р. завідуючою кафедри була професор О. Т. Зленко. Після закінчення Дніпропетровського медичного інституту Олена Тимофіївна стала аспірантом кафедри нормальної фізіології, де під керівництвом професора Михайла Михайловича Денисенко проводила дослідження реакції різних внутрішніх органів: печінки, нирок, серця, дихання, - на умовні і безумовні больові подразнення та їх переключення на травні умовні рефлекси. Ці досліди стали основою її кандидатської дисертації. З 1955 року, після закінчення аспірантури, О.Т. Зленко стала працювати асистентом, а потім доцентом і професором кафедри фармакології під керівництвом професора Г.О. Батрака і влилася в його наукову школу. Науковий напрямок її досліджень - фармакологія наркотичних анальгетиків, зокрема їх онтогенетичний аспект. О.Т. Зленко встановлена залежність кіркових реакцій на введення анальгетиків і ступінь болезаспокійливої дії від дозрівання нервової системи в постнатальному розвитку.   Численні досліди, проведені на щурах, собаках з допомогою біохімічних і електрофізіологічних методів експериментального аналізу були оформлені у докторську дисертацію (1982 р.). Онтогенетичний принцип підходу до вивчення болезаспокійливих засобів найшов своє вираження в дисертації її учениці О. М.  Демченко.  У цей час на кафедрі проводилась інтенсивна наукова робота по виконанню 4 докторських дисертацій: В .І. Мамчура, О. К. Яроша, П. А. Неруша і О. Л. Дроздова. Активізувалась винахідницька робота. У співавторстві з кафедрами органічної хімії ДХТІ та ДДУ були досліджені та захищені авторськими свідоцтвами 5 нових хімічних речовин, одержані авторські свідоцтва на нові сполуки з групи вазопресинів (синтезовані у Ризі) і препаратів ноотропної дії (одержані в Запорізькому медичному інституті). Кафедра приймала активну участь у наукових конференціях і вперше на міжнародних форумах (Болгарія). Зленко О.Т. є автором понад 120 наукових робіт, 10 винаходів, низки учбових посібників, співавтором підручника по фармакології для вищих медичних закладів. Не зважаючи на напружену науково-дослідну роботу, колектив кафедри проводив активну розробку питань методики викладання, спрямувавши свою діяльність на розробку і  впровадження тестової системи оцінювання  студентів шляхом комп’ютерного контролю знань.

У 1988 р. змінився склад кафедри, до неї було приєднано курс клінічної фармакології (раніше входив у викладання кафедри внутрішніх хвороб) під керівництвом доцента Г.Г. Колесніченко, а потім професора О.К. Яроша.

У 1990 р. завідувачем кафедри став професор В.Й. Мамчур. Він активний вчений школи професора Г.О. Батрака, який послідовно розробляв проблему наркозу. Виконання кандидатської дисертації почав студентом, опанував складну, але репрезентативну методику викликаних потенціалів спинного і головного мозку.   У 1973 р.  В. Й. Мамчур став асистентом кафедри фармакології. Успішно захистивши кандидатську дисертацію (1979), Віталій Йосипович почав працювати над дослідженням дії загальних неінгаляційних анестетиків на глибинні структури мозку. У процесі виконання експериментальної роботи В. Й. Мамчур, разом з анестезіологами, застосував розроблені ним оптимальні методи наркозу в клінічній практиці. Його дисертація відображає мозаїчну картину медіаторних взаємодій в умовах різних видів наркозу. Після захисту докторської дисертації в 1989 р. В. Й. Мамчур продовжував розробку проблеми знеболювання. Його робота як завідувача кафедри збігається з новими періодами розвитку кафедри та оновлення її складу. Так, досвідчені педагоги П. О. Неруш та О. К. Ярош у 1992 р. захистили докторські дисертації. Дисертація П. О. Неруша присвячена вивченню фармакологічної корекції невротичних станів. О. К. Ярош у своїй дисертації досліджував регуляцію функціонування ноци- і антиноцицептивної системи. Обидві роботи стали новим внеском у розробку фармакології ЦНС. Після захисту дисертацій вони надалі очолили самостійні колективи: професор П.О. Неруш став завідувачем кафедри нормальної фізіології, а професор О.К. Ярош - спочатку курсу, а потім кафедри клінічної фармакології, пізніше - завідувач відділу фармакокінетики Інституту фармакології та токсикології НАМН України. У цей час захистив докторську дисертацію присвячену фармакодинаміці нових аналогів вазопресину і О. Л. Дроздов, котрий був обраний на посаду професора і завідувача ЦНДЛ академії.  Також після захисту докторської дисертації очолив  кафедру патологічної фізіології В. В. Колдунов .  Особливе значення даного періоду розвитку кафедри, на чолі  з В.Й. Мамчуром, мало знищення “залізного занавісу” у стосунках з зарубіжними спілками і вченими. Роботи кафедри приймаються до друку та публікуються в різних містах і державах планети: Вашингтоні та Ніцці, Варшаві та Гаазі, Бангкоці та Гаваях, Мадриді та Вероні, Будапешті та Празі, Відені та Єрусалимі, Варшаві. Віталій Йосипович є талановитим науковцем і вихователем наукової зміни, його перу належить більше 500 наукових робіт, зокрема монографій і винаходів. Під його керівництвом виконана низка дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук (В. І. Опришко, С.І. Забашний, О. А. Подплетня, В. І. Жилюк, С. М. Дронов, О. В. Макаренко, К. О. Кравченко, В. Ю. Слєсарчук, О. П. Кухар, Н. Ю. Бабаніна, Н. В. Журавель, О. Ю. Коваленко, О. О. Нефьодов, А. Е. Лєвих, О. В. Хомяк, О. М. Поета, О. В. Сквірський, М.О., Курт-Аметова Г.С.), 5 – докторів наук (В. І. Опришко, О.А. Подплетня, О.В. Макаренко, В. І. Жилюк, О. О. Нефьодов); заплановані й успішно розробляються нові кандидатські і докторські дисертаціі. Віталій Йосипович Мамчур – висококваліфікований педагог і лектор, активний учасник наукових симпозіумів і конгресів як в України, так і за кордоном (Польща, Німеччина, Іспанія, Росія, Литва). Наразі наряду з викладацькою і науковою роботою на кафедрі, Віталій Йосипович є проректором з наукової та лікувальної роботи академії.

У 2017 році завідувачем кафедри став д.мед.н., професор В. І. Жилюк. Зараз співробітники кафедри (професор, д.м.н. В. Й. Мамчур, професор, д.м.н. В. І. Опришко,  к.м.н., доцент С. М. Дронов, д.м.н., доцент О. О. Нефьодов, к.фарм.н., доцент А. Е. Лєвих, к.м.н. Д. С. Носивець, к.м.н., доцент О. Ю. Коваленко, к.м.н. О. В. Хомяк, Ю. В. Харченко, к.фарм.н. Г. С. Курт-Аметова, С. Л. Малишев, Н. М. Шептуха) під керівництвом д.м.н., професора В. І. Жилюка продовжують розробляти науковий напрям, засновником якого по праву вважається професор Григорій Овсійович Батрак, а продовчувачем професор В. Й. Мамчур. Це фармакологія знеболювання (від місцевих анестетиків, засобів операційного знеболювання до неопіоїдних анальгетиків) і нейрометаболічних церебропротекторів, коли їх терапевтичні властивості і небажані реакції вивчаються в умовах експериментальних еквівалентів - болю різного походження, епілепсії, паркінсонізму, депресії, невротичних і психотичних розладів, нейропсіхопатій, обумовлених системною (артеріальна гіпертензія, атеросклероз, цукровий діабет) та органною (гіпоксія, ішемія головного мозку, інтоксикація серцевого м'яза, печінки, спазм) патологією; участь у розробці та вивченні нових, перш за все вітчизняних лікарських засобів.

У 2022 році завідувачем кафедри став к.фарм.н., доцент А.Е. Лєвих. Зараз співробітники кафедри (професор, д.м.н. В. Й. Мамчур,  професор, д.м.н. В. І. Жилюк, к.м.н., доцент С. М. Дронов, к.фарм.н., доцент Ю. В. Харченко, к.біол.н., доцент В. А. Ткаченко, к.фарм.н. Г. С. Курт-Аметова, А.В. Букреєва, С. Л. Малишев) під керівництвом к.фарм.н., доцента А.Е. Лєвих продовжують науковий напрям, засновником якого по праву вважається професор Григорій Овсійович Батрак, а послідовником - професор В. Й. Мамчур. Це фармакологія знеболювання (від місцевих анестетиків, засобів операційного знеболювання до неопіоїдних анальгетиків) і нейрометаболічних церебропротекторів, коли їх терапевтичні властивості і небажані реакції вивчаються в умовах експериментальних еквівалентів - болю різного походження, епілепсії, паркінсонізму, депресії, невротичних і психотичних розладів, нейропсіхопатій, обумовлених системною (артеріальна гіпертензія, атеросклероз, цукровий діабет) та органною (гіпоксія, ішемія головного мозку, інтоксикація серцевого м'яза, печінки, спазм) патологією; участь у розробці та вивченні нових, перш за все вітчизняних лікарських засобів.